ВОЛИНКА

1. Старовинний народний пневматичний музичний інструмент, відомий в багатьох країнах під різними назвами: в Азербайджані - тулум, Аджарії - чибоні, Англії - бегпайп, Бєларусі - дуда, Болгарії - гайда, Вірменії - тик, Голандії - дуделзак, Грузії - гудаствірі, Молдові - чимпой, Німеччині - закпфейфе, Польщі - коза, Росії - дуда, Удмуртії - биз, Україні - баран, волинка, міх, Франції - корнемюз, Чехії - дуди, Чувашії - шапар, сарнай, а в Шотландії - волинка, де вона є найбільш поширеним народним інструментом. В. складається з кількох трубок, прикріплених до шкіряного мішка або пузиря з повітрям. Одна (рідко дві або три) трубка має отвори (як на свирілі або сопілці) і на ній можна виконувати нескладні мелодії; інші трубки під час гри безперервно звучать монотонним низьким звуком (бурдон, органний пункт, педаль) на тоніці або домінанті, звідки походить висловлювання - 'тягти волинку'. Під час гри виконавець тримає В. під пахвою або перед собою, натискаючи на мішок, куди повітря нагнітають ротом або за допомогою спеціальних педалей - міхом. Застосовується як сольний та ансамблевий інструмент для супроводу танців. 2. Невелика п’єса танцювального характеру з елементами наслідування звучання В.